Анатолій Дімаров і його книги
Письменник Анатолій Дімаров народився 5 травня 1922 на хуторі Гараськи (офіційно Миргород) на Полтавщині в сім’ї учителя Андроніка Гарасюти. Коли родину розкуркулили, батьки заради безпеки дітей розлучилися: мати вказала що чоловік помер, змінила документи і дала дітям своє дівоче прізвище. Анатолій виріс під прізвищем Дімаров.
У своїх творах письменник не боявся змальовувати часи примусової колективізації, голодомору 1932–1933, масові репресії – відрізки історії, на які було накладено суворе табу. Та редактори й цензура працювали вправно. Викреслювали цілі абзаци, обривали сюжетні лінії. Насамперед, йдеться про його романи «І будуть люди» (1964) та «Біль і гнів» (1974–1980 рр.) – історичну епопею про український народ, його долю у XX столітті. Як результат – з обох творів вилучено близько 300 сторінок (майже ціла книжка!). Та навіть урізаний варіант «Болю і гніву» в 1982 році був удостоєний Шевченківської премії.
Немає серед живих Анатолія Дімарова, але його твори і далі приносять читачам непрості почуття, змушують вірити, пам’ятати, любити свій народ і свою Україну.
Тому й обговорення його книг «Біль і гнів» та «І будуть люди» було емоційним. Кожен з присутніх знаходить в його творах щось своє, особливе, гарне, неповторне.
Такі твори житимуть вічно, завжди знаходитимуть своїх вдячних читачів.
Коментарi