Олена Теліга: велич духу і символ честі
Життя можна прожити по-різному. Можна йти довго й тихо, залишаючи непомітні сліди на піску буття, що змиє час, а можна спалахнути коротко і яскраво, осліпивши своїм блиском все навкруги. Історія знає немало прикладів таких зірок, чиї життя згоріли миттєво за ідею чи справу, але чию жертву ми пам’ятаємо і шануємо.
Минулого року відзначалося 100-річчя з дня народження талановитої української поетеси і патріотки Олени Теліги, чия зірка погасла на кривавому небі війни усього в тридцять чотири роки.
«Поклавши на себе вінок мучеництва, Олена Теліга стала символом перемоги духу над матерією, ідеалу над тиранією, відваги над інстинктом самозбереження. Стала свідченням, що той, хто кличе до сповнення обов’язку, сам його вміє сповнити», – писав Олег Жданович, український політичний і військовий діяч.
Олена Теліга (у дівоцтві – Шовгенева) народилась 21 липня 1906 року в місті Іллінську, що під Москвою, в інтелігентній українській родині. Мати майбутньої поетеси Уляна Степанівна була родом з Поділля з сім’ї православного священика, батько ж Іван Опанасович був відомим фахівцем, гідротехніком-практиком. Коли Олені виповнилось п’ять років, родина переїжджає до Петербурга, а в 1918 році сім’я Шовгеневих перебирається до Києва, де Іван Опанасович стає професором Київського політехнічного інституту на гідротехнічному та меліоративному відділенні інженерного факультету. Олена навчалася в цей час у жіночій гімназії. В липні 1922 року Олена разом із матір’ю та братом вирушають в еміграцію до Чехії та оселяються у місті Падєбради. Закінчивши тут курси, вона стає студенткою історико-літературного відділу Українського вищого педагогічного інституту ім. М.Драгоманова у Празі. В 1926 році Олена Шовгенева виходить заміж за українського емігранта з Кубані – Михайла Телігу. Вже восени 1929 року Олена та Михайло Теліги переїжджають на проживання до Варшави. Через десять років перебираються до Кракова. Саме в Кракові Олена зустрілася з відомим поетом, археологом, членом Проводу ОУН прихильників Андрія Мельника Олегом Ольжичем, який керував підготовкою похідних груп на Наддніпрянщину. Олена Теліга також вступає в ОУН, працює в культурній референтурі, готує тексти листівок і відозв, які відправляли в Україну.
Липень 1941 року – Олена разом з письменником, членом ОУН Уласом Самчуком, вирушає до України. Спочатку вони потрапили до Львову, а вже в жовтні цього ж року Олена опиняється у Києві, про який так мріяла. Саме з Києвом майбутня поетеса й пов’язуватиме найкращі моменти в житті, неодноразово згадуватиме місто у своїх листах та поезіях. Київ став для неї рідним. Тут розквітнув її талант поетеси, тут вона зрозуміла своє призначення як патріотка великого народу, тут, після важких випробовувань, вона загинула в Бабиному Яру...
Поетеса сама зробила свій вибір, а разом із нею його зробив і її чоловік Михайло. Під час арешту він назвався письменником, щоб бути разом. 21лютого 1942р. в Бабиному Яру Олену Телігу разом з Михайлом та соратниками розстріляли фашисти. У гестапо Теліга перебувала в камері №34, де пізніше знайшли напис, зроблений її рукою: «Тут сиділа і звідти йде на розстріл Олена Теліга». Зверху викарбовано націоналістичний, стилізований під меч, Тризуб. А один із німецьких офіцерів після смерті Олени зізнався: «Я ще не бачив чоловіка, щоб так героїчно вмирав, як ця гарна жінка».
Десятки років ми нічого не знали про постать нашої поетеси й патріотки Олени Теліги. ЇЇ ім’я виринуло із забуття лише через 50 років після загибелі, коли в Києві у лютому 1992 р. в Бабиному Яру було встановлено пам’ятний хрест на її честь, вулицю, що пролягає поруч, назвали її іменем, створено Всеукраїнське жіноче товариство імені О.Теліги, засновано Міжнародну літературно-мистецьку премію. На сьогодні відомий лише сорок один вірш з написаних поетесою. За життя вона не мала жодної власної виданої збірки. Рукописи творів української поетеси загинули разом із нею, десь за моторошними стінами нацистського гестапо. Копії ж збереглися в учасників підпілля, а згодом вони перевезли її поезію на еміграцію. Там і побачила світ перша поетична збірка Олени Теліги «Душа на сторожі» (1946).
І в павутинні перехресних барв,
Я палко мрію до самого рання,
Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:
Гарячу смерть, не зимне умирання.
Та хоч і залишила вона по собі невеликий творчий спадок, життя її було яскраве й сповнене великих справ!
В центральній бібліотеці Христинівської міської ради організовано книжкову виставку «Велич духу і символ честі», яка розповідає про життєвий і творчий шлях цієї сильної духом жінки. Крім того, уроки історичної правди, відеопрезентації, інформаційні години допоможуть нашим користувачам проникнути тими почуттями, за які боролась і загинула Олена Теліга.
Коментарi