Радіовузол
Христинівка від «А» до «Я»
Минуле століття стало для людства ерою прискореного технічного прогресу, автомобілів і літаків, появи нових технологій, розвитку мистецтва, а також масштабних війн, революцій, радикальних змін державних устроїв і еліт, зламу сталих систем.
А ще ХХ століття – це епоха радіо. Воно виникло наприкінці ХІХ століття і супроводжувало людство все ХХ століття. Олександр Попов, Гульєльмо Марконі, Генріх Герц, Нікола Тесла – всі вони працювали в одному напрямку досліджень, кілька держав претендують на першість у винаході радіо, але головне – воно народилося і почало розвиватися неймовірними темпами. Дуже швидко, з цікавого винаходу воно перетворилося на багатомільйонну індустрію. В російсько-японській війні вже активно використовувалося радіо. У 1906 році здійснилася перша передача радіосигналу через Атлантику. Перші роки вся інформація передавалася азбукою Морзе, але в 1909 році було видано патент на передачу за допомогою радіо людського голосу. Радіо впливало на все, що відбувалося в світі – від військових дій і тотальної пропаганди до польотів у космос і революції у музичній культурі. Історія радіо увібрала в себе всі події буремного ХХ століття, воно було присутнім майже в кожній оселі, не існувало людини, яка б не знала, що таке радіо.
Функціонування радянської системи радіомовлення в УСРР відбувалося в умовах становлення монопартійного тоталітарного режиму. Радіофікація та радіомовлення належали до важливих ідеологічних засобів впливу партійних органів на суспільство, враховуючи колосальну оперативно-інформаційну та ідейно-пропагандистську роль радіо. Якщо «радіофікація» стосувалася організаційно-технічної справи, тобто розвитку радіотрансляційної мережі, то «радіомовлення» мало переважно політико-ідеологічну складову. Наприкінці 20-х рр., розпочавши соціалістичну реконструкцію соціально-економічних відносин, радянська держава вишукувала кошти для фінансового забезпечення реорганізації самої системи радіомовлення. Восени 1927 р. правління акціонерного товариства «Радіопередача» звернулося до партійних органів з ініціативою про самоліквідацію, а також про створення Всесоюзної радіомовної організації при РНК СРСР та відповідних організацій при Раднаркомах союзних республік.
20 червня 1928 р. відбулося спеціальне засідання комісії ЦК ВКП(б) з питання організації роботи радіомовлення, на якому виступали, генеральний секретар ЦК КП(б)У С.В.Косіор та заступник наркома освіти РРФСР Н.К.Крупська. Його учасники не заперечували того факту, що в СРСР має бути єдина система управління радіомовленням.
Організаційне формування єдиної системи радянського радіомовлення тривало протягом 1928–1933 рр., яке відбувалося шляхом розподілу повноважень між різними державними відомствами – наркоматами, комітетами. До середини 1932 р. справа радіомовлення, хоч і була ідеологічно підконтрольна партійним органам, однак організаційно-технічно перебувала в Наркоматі зв’язку. В УРСР – це була Всеукраїнська радіоуправа, а 13 липня 1932 р. ЦК КП(б)У постановив створити при президії ВУЦВК Всеукраїнський комітет в справах радіомовлення, а при облвиконкомах – обласні комітети, які забезпечували оперативне керівництво всією справою.
Історія українського радіо це – дивовижна епоха: сотні журналістів-корифеїв, тисячі радіопрограм, мільйони листів і телеграм від слухачів і незліченна кількість таких важливих, сказаних і почутих слів. А знаєте, з якого слова і коли все почалося? Увечері шістнадцятого листопада 1924 року з гучномовців, установлених у центрі Харкова, пролунало: «Алло! Говорить Харків! Працює перша в Україні радіотелефонна станція!» Харків’яни, затамувавши подих, слухали, як звучить по радіо концерт. У літопис Українського радіо вписано чимало незабутніх сторінок. Позивні «Реве та стогне Дніпр широкий» не зникали з ефіру в роки Другої світової війни. Українські письменники, а саме: Володимир Сосюра, Павло Тичина, Максим Рильський – з фронту передавали аудіозвернення, які підтримували бойовий дух народу. А по війні чимало українських родин, розпорошених по всіх усюдах, возз’єднувалися завдяки радіо. Понад вісімдесят годин щодоби – такі обсяги мовлення Національної радіокомпанії України. І в хвилини, коли ми разом із багатомільйонною українською родиною синхронно, слово за словом пишемо радіодиктант, пам’ятайте: це відбувається завдяки нашому радіо! Наші домівки єднають радіохвилі, а наші серця – українське радіо.
Радіомовленням, його напрямками і змістом займалися партійні органи. Було прийнято багато постанов уряду і відповідних відомств. За роки існування радіомовлення в Україні (починаючи з 1925 року) розширювало свою аудиторію. Так як в той час радіомовлення було переважно дротовим, для його підключення в якийсь населений пункт вимагало коштів, часу, спеціалістів. Потрібно було встановити стовпи, натягнути дроти, в кожному будинку встановити радіо-розетки. Але і популярність радіо в ті роки була дуже висока.
В Христинівці радіо почало працювати після того, як наш населений пункт (тоді це селище міського типу) став районним центром. Радіовузол розташувався в будинку, який в свій час був експропрійований і знаходився на розі вулиці Шевченка і провулку Кооперативного (теперішня вул.Флорештська). На цьому місці зараз центральна бібліотека. А навпроти приміщення радіовузла був вхід на стадіон. На стовпі, який був поряд, висів гучномовець. Біля нього збиралися люди, щоб послухати новини, виступи керівників держави, чи концерт. Радіоточки були в державних установах, клубах, в тому числі і сільських, школах, в будинках і квартирах керівників різних установ.
Саме з такого радіо наші земляки почули повідомлення про початок війни червні 1941 року. Не відходили від приймачів, слухаючи повідомлення Радінформбюро, яке повідомляло про важкі кровопролитні та оборонні бої, про населені пункти, які довелось віддати ворогу.
В роки окупації Христинівський радіовузол не працював, а відновив свою роботу в березні 1944 року.
В післявоєнні дні проводили радіо по селах. Не вистачало дротів, стовпів. Тому часто, як згадував колишній начальник районного вузла зв'язку І.М.Штахновський, використовували колючий дріт, мотаючи його по вишнях. Пізніше встановили стовпи, на яких зверху йшли дроти електроліній, а нижче - дротового радіо. І гучномовці були різними, перші – найпростіші – мали форму, як влучно казали, як влучно казали, «капелюха».
Історія українського радіо це – дивовижна епоха: сотні журналістів-корифеїв, тисячі радіопрограм, мільйони листів і телеграм від слухачів і незліченна кількість таких важливих, сказаних і почутих слів. А знаєте, з якого слова і коли все почалося? Увечері 16 листопада 1924 року з гучномовців, установлених у центрі Харкова, пролунало: «Алло! Говорить Харків! Працює перша в Україні радіотелефонна станція!» Харків’яни, затамувавши подих, слухали, як звучить по радіо концерт. У літопис українського радіо вписано чимало незабутніх сторінок. Позивні «Реве та стогне Дніпр широкий» не зникали з ефіру в роки Другої світової війни. Українські письменники, а саме: Володимир Сосюра, Павло Тичина, Максим Рильський – з фронту передавали аудіозвернення, які підтримували бойовий дух народу. А по війні чимало українських родин, розпорошених по всіх усюдах, возз’єднувалися завдяки радіо. Понад вісімдесят годин щодоби – такі обсяги мовлення Національної радіокомпанії України сьогодні, у дні її дев’яносторіччя.
Радіо працювало з 6 годин ранку до 24 години. Розпочиналася робота виконанням гімну СРСР. Працювали всесоюзні, українські та обласні програми. В певні години включалося Христинівське радіомовлення. Місцеве радіо висвітлювало новини Христинівщини. Три рази на тиждень вранці з гучномовців лунало: «Говорить Христинівка» До уваги христинівчан були новини, оголошення, коротенькі репортажі про важливі події.
До 9 травня 1945 року ввечері передавали зведення Радінформбюро. Тільки тепер уже повідомлялося про звільнені міста і села, про перетин кордону, про бої в Польщі, Чехословаччині, Угорщині, Германії. А повідомлення про капітуляцію фашистської Німеччини зустріли дружнім «Ура!». Просто на вулиці люди обіймалися, вітали один одного з перемогою. Всі ці роки повідомлення читав диктор Всесоюзного радіо Юрій Левітан, якому Гітлер погрожував бути повішаним на телеграфному стовпі при захопленні Москви. В другій половині 1960-х років Юрій Левітан приїжджав у Христинівку. Почути його живий голос, побачити його, поспілкуватися з ним хотіли стільки людей, що зал районного будинку культури не міг вмістити всіх бажаючих.
9 березня 1953 року, коли хоронили Сталіна, на старому стадіоні в райцентрі (тепер це парк Т.Г.Шевченка) зібралось дуже багато людей, передавали трансляцію похорону «вождя всіх народів». На цей траурний мітинг прийшли люди з райцентру та навколишніх сіл. Організатори мітингу створили таку атмосферу, що переважна більшість людей плакали.
В 50-х роках минулого століття почалась масова радіофікація, створювались нові радіокомпанії.
Дротове радіо проводили всім бажаючим в квартири і приватні будинки. Це була така приємна подія! Кожен знаходив для себе цікаву передачу: новини, спортивні репортажі, концерти, «театр перед мікрофоном», «казки дідуся Панаса». Пізніше з’явилися концерти на замовлення.
Всесоюзні повідомлення, які починались словами: «Говорить Москва! Працюють всі радіостанції Радянського Союзу», збирали багато слухачів. Такими незабутніми подіями були повідомлення про політ першого космонавта Юрія Гагаріна, про польоти його послідовників. Практикувались всесоюзні радіолінійки для піонерів, присвячені ювілейним подіям країни.
Працювали всесоюзні, українські та обласні програми. Крім того, в певні години включалося Христинівське радіомовлення. За його роботу відповідав третій секретар райкому. Місцеве радіо висвітлювало новини Христинівщини. Три рази на тиждень вранці з гучномовців лунало: «Говорить Христинівка». До уваги христинівчан були новини, оголошення, коротенькі репортажі про важливі події, анонси і об’яви. Цю передачу записували звечора, а вранці включали магнітофонний запис. Дуже рідко радіо Христинівки вмикали в екстреному порядку, коли того вимагали надзвичайні події. Ті, хто постарші, пам’ятають, коли по місцевому радіо оголошували про проведення навчань з цивільної оборони чи про допомогу населення в розшуку злочинців, встановлення особи постраждалих тощо.
Редакторами Христинівського радіомовлення працювали висококваліфіковані люди. Серед них: Ф.К.Леонова, М.В.Безживотний, Л.О.Міхєєва, Н.І.Вовк.
У 2017 році УР змінило статус державного мовника на суспільне та стало структурним підрозділом ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України». Воно продукує практично відсутній на комерційному ринку контент: освітні, пізнавальні, художні, наукові програми. Суспільне радіо вирізняється патріотизмом і проукраїнськими настроями. Протистоїть в інформаційній війні російському агресору, регулярно висвітлює події на сході країни, веде боротьбу за повернення Криму до складу України.
Коментарi