Мужність і відвага нашого земляка
Літопис нашого народу нараховує чимало кривавих сторінок. І одна з них – війна на Сході, або як її називають АТО. Сотні справжніх патріотів присвятили своє життя боротьбі зі злочинною владою, зовнішньою агресією та сепаратизмом. В незалежній державі народилося і виросло нове покоління, яке має своє бачення та не боїться відстоювати свої переконання – жити у вільній незалежній державі.
Серед тих, кому довелось взяти зброю, щоб захищати Українську землю, Сивак Василь Миколайович, виходець із селянської родини, де в пошані чесність, працелюбство, доброта і повага до людей, любов до рідного краю і землі, яку заповіли нам наші предки.
Народився Василь перед новорічними святами 29 грудня 1978 року в селі Розсішки. Ріс слухняним, добрим, товариським. Любив з друзями поганяти м’яча, порибалити, але знаходив час, щоб допомагати батькам. Навчався в сільській школі, а в старших класах після навчання у Верхняцькому комбінаті і здачі екзаменів, отримав права тракториста. З цими правами і пішов працювати в місцеве сільськогосподарське підприємство. Пізніше перейшов на роботу на комбікормовий завод. Звідти в березні 2015 року пішов добровольцем в зону АТО.
Пройшов рік з того часу, коли російські війська захопили Слов’янськ, Краматорськ та низку менших населених пунктів Донецької області. Ввечері 12 квітня 2014 року РНБО прийняла рішення про початок антитерористичної операції із залученням Збройних Сил України. Зоною проведення АТО було охоплено частину Донецької і Луганської областей.
На захист рубежів України стали вчорашні робітники, вчителі, медичні працівники.... Серед них в 311 окремий батальйон потрапив і Василь Сивак. Пішов добровольцем, тому що так розумів своє покликання патріота. Так його виховали в сім'ї. Його батько, на жаль уже покійний, пройшов пекло ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Не ховався за чужі спини, чесно і добросовісно працював там, хоч розумів небезпеку, яка йшла з кожного сантиметра тієї території. Чи не тому пішов завчасно із життя від страшної невиліковної хвороби. Його мама Тетяна Леонідівна, розуміла і підтримувала сина. Вона пишається ним. Пишаються батьком і його діти – Максим і Аліна.
Не всі працівники в ТОВ «Укртрансдизель» знають про те, що їх колега Василь Миколайович, солдат Збройних Сил України, має відзнаки і фронтовий вишкіл. У нього свій погляд на події на Сході України. Погляд з окопів. Там, на передовій, він зрозумів найважливіші людські цінності. Там не важать статки і уміння гарно говорити, хлопці, які часто дивляться смерті в самі зіниці, цінують силу характеру, мужність, чесність, відданість справі. Вояки стоять пліч-о-пліч, боронячи кордони України, розуміють, що це їх священний синівський обов’язок перед батьками, дітьми і державою.
Василь Миколайович в ці дні прийматиме вітання від друзів, колег, бойових побратимів, мами, дітей, дружини Валентини, односельців. Від імені його земляків вітаємо його з гарними святами, які наш народ відмічає 14 жовтня і зичимо здоров’я, сили, миру, достатку, благополуччя, сімейної злагоди. Низький уклін за ратну службу, за небайдужість, за активну життєву позицію. Ми пишаємось, що поряд з нами живуть такі патріоти – справжні чоловіки!
Коментарi