Один з тих, хто врятував світ в 86-му
26 квітня 1986 року ввійшов в історію України і світу початком наймасштабнішої техногенної катастрофи. Оспіваний мирний атом, здавалося, приручений і покірний, вийшов з-під влади людини, сіючи навкруги незриму смертельну отруту.
Влада тодішньої держави, як завжди, правду людям не говорила. А ті, кого пізніше назвуть ліквідаторами, стали на боротьбу з підступним, хоч і невидимим ворогом. Давно минули обіцяні владою кілька днів, які мали повністю відновити роботу ЧАЕС, спеціалісти, військові, робітники працювали на цьому сумнозвісному об’єкті.
Повістку від військкомату отримав і працівник Христинівського депо Беспалько Віктор Петрович. Як колишній солдат, він знав, що накази командування не обговорюються, а виконуються. Працював разом з усіма, бачив техніку, яку відганяли на звалища, бо вона «фонила», саркофаг, який накрив 4-й енергоблок... Люди, які там працювали, були дружніми і доброзичливими. Взаємовиручка, взаємодопомога і почуття гумору допомагали, підтримували. А був він зовсім ще молодий – 26 років.
Скромний за характером, не хизується заслугами, але пам’ятає тих, з ким звела доля там, в Прип’яті. Там не було місця ниттю і зневірі. Там цінувались людяність і повага.
Пролетіли роки. Зараз Віктор Петрович – пенсіонер. Але знаходить примінення своїм умілим і працьовитим рукам. Він дбайливий батько, турботливий дідусь. А ще він – активний читач бібліотеки, багато читає книг з історії, любить поспілкуватися з друзями, однокласниками і однодумцями.
Сьогодні, в переддень річниці аварії на ЧАЕС, пан Віктор завітав до центральної бібліотеки, зустрівся і поспілкувався з працівниками і відвідувачами книгозбірні, переглянув матеріали книжкової виставки «Гірчить Чорнобиль, крізь роки гірчить...», розповів про ті дні самопожертви, які вразили весь світ.
Дякуємо Віктору Петровичу, його побратимам-ліквідаторам за врятоване життя на планеті. Зичимо здоров’я, енергії, поваги, добробуту і всіляких гараздів у житті. Миру усім нам, швидкої Перемоги, і процвітання Україні.
Коментарi