Прикордонна служба живе в серці
Дубіцький Андрій Петрович з того покоління, яке вважало службу в армії не тільки конституційним обов'язком, а справою честі і чоловічої гордості. Завжди із заздрістю слухав розповіді старших хлопців-односельчан, які починалися словами: «А як я був в армії...». Мріяв і сам стати справжнім солдатом, гарно відслужити і прийти у військовій формі до клубу.
Державний кордон і прикордонники – єдине ціле. Саме прикордонники забезпечують охорону кордонів, а значить і безпеку держави. Яким би досконалим не було технічне обладнання, зброя та спецтехніка – людському фактору належить найважливіше місце. В складному ланцюгу охорони кордонів саме прикордонники є найважливішою ланкою. В усі часи прикордонники виділялися високими моральними принципами, де на першому плані – честь воїна, непохитна воля та самовідданість.
Хлопчина з хліборобської родини приїхав з батьками в Івангород, маленьку батьківщину мами, зовсім маленьким – було йому чотири роки. Мама, Марія Петрівна, пішла працювати до місцевого колгоспу в ланку, згодом стала ланковою. Натруджені руки неньки стільки гектарів цукрових буряків пересапала, що можна було б тією площею накрити якусь невелику країну. В батька, Петра Вікторовича, була справжня чоловіча професія, він працював в будівельній бригаді. Івангородці користуються й досі тими спорудами, до спорудження яких приклав руки Петро. Син вдався до роботи беручким, як і батьки. Після закінчення місцевої школи вступив до Уманського училища, бо дуже хотів стати газозварювальником. Як заворожений, спостерігав за роботою людей, які з допомогою зварювального апарату робили прямо дива з металом.
31 серпня 1986 року юнак відмітив своє повноліття, а 10 листопада був призваний до війська. Сорок п'ять христинівських новобранців призивалися разом. Багатьом з них пощастило стати прикордонниками. А Андрій Дубіцький стає бійцем 15-ї Високогірної застави Май Булак Аягужського району Семипалатинської області. Кордон з Китаєм. 8 тисяч кілометрів до рідного дому. Служба непроста. Відповідальність велика. Дружба сильна, справжня, чоловіча. На заставі служило багато українців. Там, в «верхах», знали і розуміли, що саме українці будуть найкращими захисниками кордонів. Бо чесність, доброта і відповідальність – у них в крові. Прикордонні стежки були таким, що машина проїхати не могла. А от коні, вірні друзі ще козаків, допомагали нести службу. Коні надзвичайно розумні створіння, сильні, витривалі, віддані. Не можна на заставі і без собак. Їх було багато, але всі вони були розумні, доглянуті і надійні помічники.
Життя на заставі – особливе. Там немає «дідівщини», панує порядок і військова дисципліна. Молоді хлопці займалися спортом, бр3,,,,,,,,али участь у змаганнях, організували духовий оркестр, куди зі своєю трубою влився і Андрій. Концерти, виступи вносили позитив у військову службу. Андрій був рядовим, але старший прикордонного загону мав значки, які підтверджували, що службу він проходить добросовісно: «Спеціаліст І класу»,»Відмінник прикордонної служби»...
22 листопада 1988 року молодого прикордонника демобілізували. Прощався з друзями, обіймав на прощання собак, гладив коней, дякував тваринам за проведені разом дні і ночі служби.
І ось він дома. І до клубу пішов, і друзів побачив, і наречену собі знайшов. Алла, тендітна дівчина яка працювала в бібліотеці сусідньої Сичівки, яка і книги любила, і на «Яві» їздила. 29 квітня буде 33 роки з того часу, як його друзі-духовики відіграли весілля цієї гарної пари.
Працював в Івангородському сільськогосподарському підприємстві, яке кілька разів змінювало свою назву, але завжди потребувало робочих рук. Працював і шофером, і трактористом, і зварювальником. А після роботи поспішав додому, до дружини Алли, до дітей Владислава і Тетяни. Пролетіли роки, ваиросли діти, вилетіли з батьківського гнізда, створили свої сім'ї. Тепер веселять Андрія Петровича і Алла Андріївну онучки Мирослава і Вікторія. Життя вдалось.
Молодість і службу в прикордонниках не забуває. Спілкується з тими, з ким призивався і служив, з ким тепер щороку святкує День прикордонника. Зелений кашкет – один з найдорожчих згадок про той час.
З нагоди Дня прикордонника вітаємо шановного Андрія Петровича і всіх тих, хто був захисником кордонів. Віку Вам довгого і всіляких гараздів у житті. Дай нам, Боже, отримати Перемогу і жити в мирній і квітучій Україні. І щоб наші нащадки охороняли кордони мирної держави.
Коментарi