На таких героях тримається Україна
Гортаючи сторінки «Фейсбуку», побачила знайоме обличчя... Герой, який отримав «Золотий Хрест. І ніби блискавиця пронизала все моє єство, затремтіли руки, забилось часто-часто серце. Ні, я не помилилася. Це він, хлопчина з нашого села, якого я, десятикласниця, вела за худорляву ручку до першого класу Шукайводської середньої школи в далекому 1975 році. Тепер він інший – змужнілий, виснажений від болю і страждань, але усміхнений, наш Герой – Хуторянський Ігор Васильович. Все, як колись. Тільки одну руку лікарі не змогли врятувати. Мимоволі нахлинули спогади... Ігор ріс і мужнів на моїх очах. Ми жили з ним на одній вулиці. Його мама Марія Тихонівна, як і багато інших жінок, як і моя ненька, працювала в рільничій бригаді місцевого колгоспу. Обробляли по 9 гектарів цукрових буряків кожна. О 7 годині ранку їхали на поле, працювали до пізнього вечора. Дома залишалися діти і господарство. Діти були дружніми, дивились за меншими, допомагали їм справлятися по господарству. Тож і Ігор змалку звик пасти, годувати, напувати домашню живність. Всі разом ходили до школи, в кіно, читали книги. В дитячі роки Ігор був дуже активним, в нього було багато друзів. І як товариш, мені здається, він був хороший. Зі шкільних років і до цього часу він підтримує зв'язки з друзями, спілкується з ними, завжди допомагає тим, хто потребує його підтримки.
Коли до нього прийшло кохання, він птахом полинув за своєю половинкою, покинувши батьківське гніздо і облаштував своє життя в селі Христинівка. Але був частим гостем у батьків і друзів. На жаль, його мама покинула цей світ, а батька забрала донька, сестра Ігоря. Тож і Ігоря я стала бачити рідко. В селі всі знали, що Ігор став на захист рідної землі, пішов воювати з рашистами. Він і в бою намагався прикрити молодих, уберегти їх.
Страшно навіть уявити, скільки болю і мук перетерпів наш Герой, втративши руку і отримавши ще ряд важких поранень. Та наш Ігор не падає духом, він безстрашний і усміхнений. Він завжди буде нашим. Указом Президента України Ігоря Васильовича нагороджено «Золотим Хрестом». Він гідний цієї нагороди.
Ми пишаємось тобою, земляче! Пишаємось і низько схиляємо голови перед тобою. Дякуємо за твою відданість Україні і його народу. Слова щирої подяки і татові Хуторянському Василю Пилиповичу за такого сина.
Віримо, що Всемогутній і Милостивий Господь, який дарував Ігорю друге життя після такого важкого бою, своєю милістю пошле тобі і надалі тільки доброзичливих людей, які підтримуватимуть тебе і допомагатимуть. Попереду ще операції, лікування, протезування, реабілітація. Без підтримки і допомоги буде важко. Адже всім нам потрібно пам'ятати, якою ціною ти заплатив за наш спокій та життя і підставити своє плече допомоги.
Коли такі воїни захищають нашу землю, то ніякі зайди не зможуть нас перемогти. На таких героях тримається Україна. Перемоги нам всім!
Людмила Хуторянська, зав. бібліотекою-філією с. Шукайвода
Коментарi