Магія купальського свята
Івана Купала – стародавнє слов'янське свято, яке оповите ореолом містики. Воно передусім пов’язане з прославленням трьох стихій: вогню, води та літніх трав. Позаяк наші пращури дохристиянських часів велику роль виділяли богам, зокрема Сонцю, то Івана Купала також було зв’язане з цим небесним світилом. Традиційно воно припадає на 7 липня. Якщо до цього часу сонце було в фазі весняного бога Ярила, то після свята переходило в фазу Купала.
Віддавна вважалося, що ніч проти Івана Купала вирізняється чарівними властивостями. Стародавні слов'яни вірили, що в цей час вся «нечисть» виходить до світу живих та гуляє поміж людей. Звідси й безліч обрядових дійств, пісень, приказок, ворожінь, легенд, повір’їв, яку мусили б убезпечити від лихого. А ще обов'язково палилося багаття, як символ світла, сонця і тепла. Через нього стрибали, проходячи таким чином своєрідний ритуал очищення.
Купальський вінок, сплетений з різноманітних цілющих трав та квітів – один з обов’язкових атрибутів свята. Це не просто окраса, а й магічний оберіг, «знахар душі», символ дівочої долі, щастя, бо в ньому є така чаклунська сила, що «болі знімає та вроду береже». Незаміжні дівчата плели вінки з польових квітів та трав і ворожили на любов. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітають яскраву свічку або велику квітку. В середину вінка ставили запалені свічки й пускали його по воді. Згідно з народним повір’ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці,— то ще дівуватиме, а як потоне — то коханий розлюбив. Якщо вінок не відпливав від берега, то в цьому році весілля не буде, а якщо вінок відпливав далеко з незгаслою свічкою — дівчина зустріне свого судженого і її чекає щасливе майбутнє.
На Полтавщині пущений на воду вінок переймає наречений дівчини, який хоче з нею одружитися. А ще у деяких селах Полтавщини дівчата при ритуалі потоплення Марени (зимове божество, що морить землю стужею, а людину хворобами та голодом) знімали з голови вінки й розвішували на деревах, а дехто приносив їх додому й вішав у хаті чи господарській будівлі як засіб охорони від нечистої. А ось, до речі, на Слобожанщині, Марену(Мару) вважали старшою русалкою.
У Галичині деякі дівчата вінки, сплетені з чебрецю, святили в церкві та зберігали протягом року. Під час хвороби людей чи худоби напували хворих настоєм із зілля тих вінків.
Ще одна цікава традиція. Відчайдухи вночі блукають лісом у пошуках міфічної квітки папороті. Ця квітка завжди вважалася основною в ніч на Івана Купала. Існувало повір'я, що лише в ніч проти 7 липня вона квітне, а той, хто знайде і зірве її, той все на світі буде знати і зможе побороти всі труднощі, а то й без зусиль скарб відшукає. Але за квіткою папороті стояли і злі духи, з якими потрібно було поборотися.
Так і ми, працівники центальної бібліотеки, захопилися плетінням вінків. Приміряли на себе, чому б ні! Вийшов справжнісінький майстер-клас з плетіння купальських віночків для молоді. Переконані, що потрібно зберігати надбання поколінь, щоб не забувалося!
Крім того, в приміщенні бібліотеки презентована виставка-екскурс «Ой на Івана, на Купала».
На виставці представлена література з народознавства, етнографії, яка розповідає про традиції та ритуали святкування Івана Купала, купальські ворожіння на вінках, цілющі властивості квітів та трав.
Коментарi