Все починається з доброї волі
Сьогоднішній гість центральної бібліотеки – Павло Петрович Лебедюк, якого в Христинівській громаді знають всі ті, хто налаштовував, ремонтував комп'ютерну техніку. Гарний спеціаліст, ввічливий, толерантний, доброзичливий.
Народився він 1 грудня 1972 року далеко від Христинівки. Його родина має коріння в Малій Мочулці Теплицького району, та у Воронезькій області, яка була територією України. Бережуть тут пам'ять про репресованих, розстріляних, виселених дідів і прадідів...
В Христинівку він переїхав з батьками в 1986 році. Тут він закінчив міську школу №1, отримав атестат зрілості у 1990 році. В цьому ж році був призваний на військову службу. Служити довелося в місті Кам'янське, (колишній Дніпродзержинськ), але корінні жителі називали своє місто саме Кам'янським. Служба навчила дисципліні, дружбі, витривалості.
Позаду навчання у Вінницькому політехнічному інституті, який довелось залишити через сімейні складні обставини, робота на металургійному комбінаті. Доля знову повернула в Христинівку. Працював пекарем, одночасно підробляючи сторожем в міській школі №2. Вміння і знання допомогли працювати в інформаційному відділі податкової інспекції, де були гарні наставники, відрядження на курси і самоосвіта. Так відбувся спеціаліст-комп'ютерник, відкрив свою маленьку майстерню. Жити б, виховувати двох донечок, допомагати розібратись клієнтам з сучасною технікою... Але вибухи 24 лютого 2022 року змінили погляди на життя і оточення. Він був серед багатьох тих, хто 25 лютого був у військкоматі, вважаючи, що його місце серед тих, хто зі зброєю в руках відстоює незалежність України. Людина мирної і сучасної професії в перші ж дні війни, без бронежилета і каски попадає в артилерію. Спочатку розвантажував снаряди, по 250 одиниць смертоносної зброї, кожен з яких важить 48 кілограм. Їх потрібно відвезти на позиції, в автомобіль вміщується 40 шт. Робота важка і відповідальна. Багато чого за ці два довгих і важких років довелося побачити і пережити нашому земляку: допомагати виходити з оточення, стріляти і вбивати ненависних орків, підривати мости, окопуватись, вчитись виживати в цих страшних умовах війни. Боляче було на душі, коли бачив прорахунки командирів, які оплачувались солдатськими пораненням і смертями. Це найважче: прощатись навік з тими, хто був поряд, з ким розмовляв, жартував, спілкувався... Розповідаючи про це, згадуючи загиблих друзів, Павло Петрович стискує кулаки, щоб не заплакати. Там, на фронті, важко. Важко воювати, коли не вистачає зброї, важко, коли немає постачання, важко, коли не можна зв'язатись з рідними. Важко в мороз і в спеку, коли навіть їсти не хочеться. Важко усвідомлювати, що ворог має такий великий людський потенціал, який їх командування посилає без зупину. Важко, що в Україні не будують заводи по виготовленню своєї зброї...
За ці такі довгі місяці пройшов через багато українських міст, які повністю чи частково зруйновані, навчився розрізняти по звуку снаряд, який має перелетіти, чи не долетіти.
Розповідає наш гість про своїх хлопців, які дійсно стали побратимами. Їм допомагає воювати віра в Перемогу, підтримка рідних, друзів, волонтерів і гумор, іноді «чорний». В тих умовах хлопці стають віруючими і навіть забобонними. Зважують кожне сказане слово, негативно ставляться до солдатських жетонів...
Не оминули Павла Петровича травми і поранення, лікування в госпіталі. 22 травня минулого року хлопці доправили його до шпиталю. Кров'ю окроплені його нагороди «Ветеран війни» і «За оборону України».
Відвідав відважний воїн музей пам'яті наших христинівських Героїв, які загинули, обороняючи нас і Україну. Вдивлявся в портрети воїнів, серед яких багато його знайомих.
Через кілька днів у нього закінчується відпустка. Обійме донечок Ольгу і Олександру, дружину Анну, сестру Надію, візьме рюкзак і поїде знову на передову. Там він потрібен, воїн мобільної вогневої групи допомоги ППО на Херсонському напрямку. Сучасне озброєння ППО оснащене електронікою, тут комп'ютерники дуже потрібні.
Побажаємо Павлу і його побратимам сили, здоров'я, підтримки і Перемоги над ненависним ворогом. Хай їх береже Всевишній і посилає їм сильних ангелів-охоронців. Ми будемо молитися за них, бо вони воюють за правду, волю, справедливість і мир.
Все буде Україна!
Коментарi