Воїн, що став ангелом-охоронцем
Трагічна звістка прийшла в нашу громаду. Обірвалося життя нашого земляка Михайла Михайловича Романюка.
З світлини на нас дивиться юнак з усміхненими і добрими очима, щирою усмішкою. Він належить до першого покоління, яке народилося в Незалежній Україні.
Михайло побачив світ 25 листопада 1993 року в сім’ї залізничника. В цій родині вже ріс старший син Олександр, який для меншого став нянькою, наставником, захисником. Їх батько Михайло Петрович працював в локомотивному депо: помічником машиніста, машиністом тепловоза, черговим по депо. Робота на залізниці – це дисциплінованість та добросовісне ставлення до роботи. Саме в такій атмосфері до своїх обов’язків виховувалися сини в цій сім’ї. Хлопчики ще були малими, коли їх мама Алла Йосипівна покинула цей світ. Тому хлопці вчилися самостійності та відповідальності.
Саме таким Михайло був у шкільні та студентські роки. Однією з рис його характеру було почуття гумору. Своєю веселістю він міг підкорити і своїх товаришів. Клас у них був дружній, вони разом їздили на екскурсії, відзначали свята, організовували вечори. Завжди приходив на допомогу тим, хто цього потребував.
Випускник Христинівської загальноосвітньої школи №1 та Київського технічного закладу залишився в пам’яті однокласників, однокурсників, вчителів та викладачів чесним, добрим, товариським.
Після отримання диплому, продовжуючи сімейну традицію, працював у локомотивному депо, в ТОВ «Укртрансдизель».
3 2019 року Михайло пов’язав свою долю зі Збройними Силами України – підписав контракт – і проходив службу на базі зберігання артилерійських боєприпасів зенітно-артилерійського комплексу в Балаклії,на Харківщині, яка ще до початку повномасштабного вторгнення росії зазнала масованого обстрілу ворога. Ці обстріли стали ще жорстокішими та інтенсивнішими після 24 лютого 2022 року. Це змусило керівництво перевезти військову частину в центральну область України, яка менше обстрілювалася рашистами.
Михайло брав близько до серця події в країні. Переживав за друзів, за тих, з ким служив, за знайомих христинівчан, які загинули на фронті…. Його серце, відкрите для добра і любові, не витримало гіркоти подій. Якийсь місяць він не дожив до свого тридцятиріччя. Він був вірний Україні та своєму народу, а став ангелом-охоронцем для рідних, друзів, земляків. Його ім’я і світла пам’ять житимуть у наших серцях.
Тож, схилимо низько голови, пом’янемо його світлу душу хвилиною мовчання.
Щиро співчуваємо родині у великій непоправній втраті. Михайло Романюк завжди залишиться Героєм, Патріотом, справжнім Сином України.
Вічна пам’ять і слава Воїну-Герою, який захищав Батьківщину та кожного з нас!
Коментарi