Герої не вмирають!
Кожна звістка з передової про загибель воїна-героя відгукується в наших серцях нестерпним болем. Коли ворожа куля, яка зупиняє серце нашого захисника, пише чорну сторінку втрати і смерті в нашому житті. Чорним крилом смерті оповило сповіщення про загибель христинівчанина Шарахова Миколи Анатолійовича його маму, дружину, сина, братів, сестру.
Народився він 8 лютого 1977 року в селі Тихий Став Широковського району Дніпропетровської області. В сім’ї росло четверо дітей – три сина і дочка. Микола був третьою дитиною, йому дісталось багато любові і турботи. Але він вчився бути порадником для меншого брата, якого захищав і оберігав. Цю рису захисника він проніс через все своє життя.
Доля склалась так, що сім’я переїхала в село Шукайвода. Це село стало для них не тільки місцем проживання, а й тим куточком на землі, куди хочеться повертатись, з яким пов'язані приємні спогади дитинства і юності. Мама Ганна Андріївна вчила своїх дітей бути чесними, добрити і сильними. Від мами в них і любов до праці, до людей, до тих, хто поряд. Роки летіли швидко, позаду залишилося навчання в місцевій школі, де після закінчення 11 класів отримав атестат про середню освіту. Коли прийшла повістка з військкомату, не шукав причини ухилитись від служби. Служив так, як звик робити все у житті – чесно, добросовісно, з повною віддачею сил.
Мобілізувавшись із ЗСУ, Микола Анатолійович повернувся в Шукайводу. Тут зустрів свою половинку Наталю Вікторівну, яка приїжджала в гості до своєї бабусі. Шукайвода їх познайомила, Шукайвода їх і одружила. Молода сім'я почала вити своє сімейне гніздо в місті Христинівка. Тут народився їх син Андрій, якого оповили любов’ю і турботою. Звідси провели його на службу в Українську Армію.
Микола Анатолійович був справжнім чоловіком, який мав вправні руки. Працював охоронником на Розсішському комбікормовому заводі, був оглядачем вагонів в ПЧ-5, працював в приватних підприємствах зварювальником і складав меблі.
6 жовтня 2022 року він був мобілізований до лав ЗСУ. До досвіду своєї військової служби додав досвід навчання колег у Великобританії, де місяць проходив підготовку. Після цього навчання гранатометник 4-го десантно-штурмового відділення був на передовій. Ті, хто служив з ним поряд, запам’ятали його чесним і відповідальними, мужнім і добрим, готовим до самопожертви і сміливим. Він підтримував бойовий дух у молодих, мужньо переносив всі навантаження і випробування. Бойові побратими знали, що Микола Анатолійович не підведе, підставить своє плече допомоги, підбадьорить.
А рідні чекали його дзвінків, його повідомлень. І вірили в зустріч і в Перемогу. Хвилювався Микола Анатолійович за свого сина, який з 2020 року захищає цілісність українських земель на Сході України. 1 січня вони розмовляли, вітали один одного з новим роком, мріяли, що цей рік стане роком Перемоги. Але другий день 2024 року став останнім днем життя відважного солдата. Батько, син, чоловік, брат, товариш загинув поблизу населеного пункту Синьківка Куп’янського району Харківської області. Вірний військовій присязі на вірність Україні і її народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, він віддав своє життя за майбутнє свого сина, родини і України. Його смерть відізвалася горем, болем і смутком. А ще гордістю за його подвиг і ненавистю до ворогів, яким помстяться бойові побратими, син зі своїми друзями. За його кров, за його смерть ворогів чекає відплата.
Завмерла в горі і жалобі вся Христинівська громада, прощаючись з Героєм-захисником, який для всіх став ангелом-охоронцем.
Вшануємо його пам’ять хвилиною мовчання.
Висловлюємо щирі співчуття родині: матері, дружині, сину, братам, сестрі, племінникам і друзям. Нехай христинівська земля прийме його тіло і стане для нього пухом. Піднесемо свої молитви до Всевишнього, щоб прийняв його ще таку молоду душу до себе.
Вічна пам'ять Герою, захиснику, земляку, відважному воїну, хорошій людині!
Коментарi