Мовне питання – біль душі
Мова – спільний духовний орган народу. Є мова – є нація. Це незаперечний факт. У кожного народу є рідна мова. Рідна мова – це не тільки засіб спілкування, це національна ознака і символ народу. Для українців прадіди передали нам у спадок мову-праматір нашої духовності. Вона – основа нашої культури, нашої величі і вірності Україні.
Історія української мови – це низка утисків, перешкод і заборон. Валуєвський циркуляр 1863 року, сумнозвісний Емський указ 1876 року, які були спрямовані на знищення та витіснення української мови з культурної сфери, з громадського життя.
Нашу українську мову клював кровожерний двоголовий орел, її шмагали зневагою, сікли циркулярами і заборонами, труїли в тюрмах, зневажали в московських виданнях, ненавиділи в оршанських болотах, крали наші милозвучні слова, привласнювали їх...
Десятиліття існування срср не змінили ставлення до нашої «калиново-барвінкової». Насадження російської мови йшло з дитячих садочків, розвивалось у школах, а у технікумах і вишах досягало свого апогею. Лекції велись російською мовою, більшість підручників і посібників – російськомовні. Насаджувалася думка, що українською розмовляють лише в селах. І не було дивиною, що випускники сільських і селищних шкіл уже на перших же канікулах розмовляли російською, ще й хизувалися цим. Пам’ятаєте гумореску Павла Глазового «Кухлик», і заключні слова мудрого діда: «Бо якраз така біда в моєї корови: має, бідна, язика та не знає мови!»
В збереженні, поширенні і популяризації нашої мови заслужене почесне місце займають класики української літератури. Кожен регіон нашої держави має свої слова, мені ж найближча мова Тараса Шевченка, адже це мова моїх дідусів і бабусь, моїх батьків, моїх друзів і рідних.
На нашу думку, в селах збереглася і мова, і культура українців. Коли в містах весілля проходили уже з тамадою і іграми-конкурсами, то по селах на весіллі співали весільних пісень, ходили коровайниці, свахи сватали за старшу дружку старшого боярина, який ввечері на плечах ніс придане молодої до свекрухи...
В українській мові немає нецензурної лайки. Хоч за словом українці не лізли до кишені, маємо багато дотепних і влучних слів. Але, навіть, коли лаялись, то вуха ні дітям, ні старшим людям не затикали.
Напевно, ні в одній мові немає стільки приказок і прислів'їв, як в українській. Кожен вчинок чи вислів, можна передати приказкою. Ними можна висловити невдоволення, насмішку, жарт, застереження, заохочення, сум...
Навіть в часи срср українські школярі були розумніші і освіченіші, бо знали на одну мову більше жителів рф. «Окати» і «акати» нам легше, ніж їм вимовити наше легендарне слово – «паляниця».
Довгий час українська була не тільки інструментом культури, а й зброєю, якою виборюють незалежність. Мовне питання об’єднує нас у дискусії про майбутнє України. Мова – це позиція і патріотизм людини.
Мовне питання наразі дуже актуальне, бо воно стосується ідентифікації. Почуття російськомовних в цьому питанні є ознакою того, що це для них болюча проблема, бо вони не просто розмовляють російською мовою, а живляться російськими джерелами інформації та світоглядом. Російська ідентичність налаштована агресивно. І вона є таким самим ворогом, який вбиває українців, руйнує наші міста і села, грабує і зневажає нас і нашу мову. Ті ж, хто має українську ідентичність, не зраджують мову предків, їх культури, звичаям і обрядам. Тому ми і любимо свою рідну, чисту, співучу, сонцесяйну, величну, щебетливу мову.
Мовне питання для українців зараз стоїть дуже гостро. Для тих, хто вважає, що мова немає значення, кажемо: «То хай буде українська!». А шанувальників нашої розмаїтої мови, прошу: «Розмовляйте і пишіть українською в побуті, на сайтах, в кабінетах чиновників. Творіть український простір, вчіть дітей говорити українською. Шукайте однодумців!».
Силою і примусом людей не змусиш поважати мову, якщо людина не поважає Україну. За такими ми шкодувати не будемо, хай ідуть у всім відомому напрямку.
А ми віримо в нашу Перемогу і в ту Україну, за яку йдуть запеклі бої, Воїни виборюють волю, незалежність і право на свою мову – українську, прадідівську, величаву, горду і неповторну. Яка звучатиме гордо і сильно, дзвінкоголосо і неповторно, чесно і величаво!
Коментарi